Місяця травня на 6-й день
Святий праведний Іов був із племені Авраама, у землі Хус, одному з аравійських країв, перебування своє мав. Він був людиною правди, непорочний, праведний і благочестивий, тримався далеко від усілякого поганого діла. Було ж у нього семеро синів і три доньки. І худобу мав: сім тисяч овець, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів і п’ятсот ослиць випасалися, і слуг багато вельми, і діла його великі були на землі, був-бо мужем він доброродним, і вельми шанували його всі, що жили на Сході. Сходилися ж сини його один до одного, влаштовували бенкети повсякдень, запрошуючи разом і трьох сестер своїх їсти й пити з ними. У такій-бо між собою жили любові і згоді, що хоч і в окремих мешкали домах, проте ніколи один без одного їсти чи пити не хотіли. Тому одного дня в першого брата обідали всі спільно, другого ж — у другого брата, і так, до семи обійшовши, знову починали від першого. Бенкети ж їхні були доброчинні й поважні, з поміркованістю і тихістю, а не з пиятикою безмірною чи з безчинством і галасом, не дозволив би їм добрий і праведний батько таких бесід, якби були з гріхом обжирства, і пияцтва, і з безчинством, але всіляко заборонив би і не допустив. А тому що бачив їхні добрі звичаї і покірність, не боронив, але тішився, бачивши любов між ними таку, яка рідко між братами трапляється. І коли закінчувалося сім днів бенкетувань їхніх, посилав до них Іов, переконуючи і наказуючи, аби кожен поглянув на свою совість пильно: чи не згрішив словом чи помислом проти Господа. Боявся-бо праведний Іов Бога дуже, не боязню рабського страху, але боязню синівської любови, й уважно пильнував себе і весь дім свій, щоб не було якогось прогнівання Господа Бога, через те дітей своїх у добрій настанові пильнував, наставляючи їх на путь праведну й життя непорочне. Наглядаючи за ними, переконував, щоб ані думкою котрийсь із них не згрішив щодо Творця свого. Сам же, встаючи вдосвіта, приносив за дітей своїх жертви за числом їх, казав-бо собі: “Чи не подумали сини мої в серцях своїх чогось немилого Богові”. Так робив Іов праведний щодня.
Було ж одного дня: ангели Божі, приставлені берегти рід людський, прийшли стати перед Богом і принести Йому людські молитви і прошення їхні всілякі. Прийшов же з ними і диявол, спокусник та наклепник людський, не міг з ангелами разом стати перед Богом на небесах, звідки був скинений, але здалеку за небом перед Всевидячим Оком Божим стояв і не сам з Богом (недостойний), але через тих, що служили волі Господній, ангелів святих розмовляв. І сказав Господь дияволу: “Відкіля ти прийшов?” І відповів диявол Господеві, кажучи: “Обійшовши землю і пройшовши піднебесну, прийшов” . І сказав йому Господь: “Чи зрозумів ти думкою своєю про раба мого Іова, що нема йому рівного серед людей на землі: непорочний, праведний, правдивий і благочестивий, втікає від будь-якої лукавої речі”. Відповів диявол і сказав перед Господом: “Хіба задарма Іов шанує Бога? Хіба не Ти загородив внутрішнє і зовнішнє дому його і все навколо нього, діла рук його поблагословив і худобу його примножив на землі? Але пошли руку свою і торкнися всього, що має. Чи буде він Тебе в лице благословити?” Наче хотів сказати: “Подивись, що не насправді, але лицемірно скоряється Тобі, і зовні лише, а не з глибини серця, благословляє Тебе”. Тоді Господь сказав дияволу: “Усе, що його, передаю в руки твої, самого ж його не торкнешся”. І пішов диявол з-перед лиця Господнього. І було того дня: сини Іовові і доньки його їли і пили вино в домі брата свого найстаршого, і ось вісник прийшов до Іова і сказав йому: “Пари волів орали, й ослиці паслися поблизу них, і прийшли загарбники, і забрали їх, і рабів потяли мечем. Я ж один залишився, і прийшов сповістити тобі”. Ще він це говорив, як прийшов другий вісник і сказав до Іова: “Вогонь спав з неба на землю і попалив вівці, також і пастухів пожер, я ж залишився один і прийшов сповістити тобі”. І ще він говорив, инший вісник прийшов до Іова і сказав йому: “Вершники, зробивши три полки, напали на нас, й оточили верблюдів, і полонили їх, і рабів винищили зброєю, я ж залишився один і прийшов сповістити тобі”. Ще ж і цей говорив, инший вісник прийшов, кажучи до Іова: “Сини твої і доньки їли і пили в брата свого найстаршого, раптом вітер великий буйний найшов з пустелі, і натиснув на чотири кути дому, і впав дім на дітей твоїх, і померли, я ж залишився один і прийшов сповістити тобі”. Це почувши, Іов встав, і роздер одяг свій, й обстриг волосся голови своєї, і посипав землею голову свою, і впав ниць, поклонився Господеві і сказав: “Нагим вийшов я з лона матері моєї, нагий і відійду. Господь дав, Господь і взяв. Як же захотів Господь, так і сталося. Хай буде ім’я Господнє благословенне навіки”. Коли це все трапилося, не згрішив Іов перед Господом серцем ані устами, нічого безумно і нетерпеляче не сказав проти Господа.
Було ж одного дня: прийшли ангели Божі стати перед Господом, прийшов і диявол. І сказав Господь до диявола: “Звідки ти прийшов?” І сказав диявол: “Пройшов піднебесну, обійшов цілу землю і прийшов”. І сказав до нього Господь: “Задумав ти на раба мого Іова, що нема такого із земних людей, йому подібного, — непорочного, праведного, істинного, благочестивого, такого, що цурався б усілякого зла. Він ще ж і незлостивости тримається, ти ж марно випросив стратити маєтки його, і рабів, і дітей”. Відповів же диявол Господеві, кажучи: “Шкіра за шкіру. Усе, що мав чоловік, — дав за свою душу. Тому не так, але пошли руку свою і торкнися плоті його і костей його — тоді побачиш, чи в лице прославлятиме Тебе”. Сказав же Господь до диявола: “Ось передаю тобі його, лише душу його збережи”. Вийшов же диявол з-перед лиця Господнього і вразив Іова гноєм лютим з голови до ніг. І взяв Іов черепок, щоб забирати гній свій, і сидів на гноІовищі за градом. Минуло багато часу, сказала до нього жінка його, кажучи: “Доки терпітимеш, ось чекаю ще трохи часу, мало маю надії на спасення твоє, вже-бо винищилася з землі пам’ять про тебе — сини твої і доньки твої, мого лона болі і труди, їх же марно народила я з болем! Ти ж сам у гної і червах сидиш, ночуючи без даху над головою, і я поневіряюся, працюючи і ходячи з місця на місце, обходжу за домом дім, чекаючи заходу сонця, щоб спочити від трудів своїх і від хвороб, що мене охопили. Але скажи слово супроти Господа — і вмреш”. Він же, поглянувши на неї, мовив: “Чому, як одна з безумних жінок, говориш? Якщо добро ми прийняли з руки Господньої, чи злого не приймемо?” І у всьому тому, що сталося з ним, нічим не згрішив Іов перед Господом, не вимовив устами своїми нічого безумного супроти Бога.
Чули ж троє друзів його про все зло, що найшло на нього, прийшли до нього кожен зі свого краю: Еліфаз, теманянський цар, Білдад, шух’янський суддя, і Цофар, нааматянський цар. Домовилися разом відвідати його й утішити. І, побачивши його здалеку, не впізнали, і закричали голосом великим, і заплакали, роздерши кожен одяг свій і посипавши землею голови свої, і сиділи в нього сім днів і сім ночей, ніхто ж з них не промовив до нього слова, бачили-бо рану його люту і велику вельми. Також і брати його, і сестри, і всі, хто його знав, чувши про все, що сталося з ним, прийшли до нього і дивувалися через все, що навів на нього Бог. їли ж і пили в нього, утішали його, і дав йому кожен вівцю одну і чотири драхми золота.
Господь же зцілив його рани і благословив останнє Іову більше, ніж попереднє, і було худоби в нього: овець — чотирнадцять тисяч, верблюдів — шість тисяч, пар волів — тисяча і ослів стадних — тисяча. Народилося в нього знову синів сім і доньок три, як і раніше було. Подвоїв Господь худобу Іовові, дітей же не подвоїв, аби не подумав, наче перші його діти загинули, як худоба. Худоба-бо цілком загинула, діти ж, померши, не загинули, але віднайдуться у Воскресенні праведних. Були ж доньки його настільки гарними, що годі було знайти дівчат, подібних красою до доньок Іовових у піднебесній, і дав донькам своїм спадок у братах їхніх.
Прожив Іов після рани тої літ сто і сімдесят, всіх же років прожив двісті сорок вісім, і бачив синів своїх аж до четвертого коліна, і помер у старості глибокій, сповнений днів, нині ж живе життям без старости, де років не бракне, у царстві Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава завжди: нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.