Місяця жовтня на 18-ий день
Святий євангелист Лука родом був із Антіохії Сирійської[1]; змолоду навчався еллінської премудрості та вправності лікарювання, і був лікарем добрим, до того ж іконописцем визначним. Єгипетську та грецьку мови достатньо знав і вивчив до кінця єврейський закон, і до Єрусалиму дійшов. У той час Господь наш Ісус Христос, живучи в плоті з людьми, сіяв сім’я спасительного слова, що на серце Луки, ніби на добру землю, впало і, прорісши, принесло сторичний плід. Бо Лука, почувши вчення премудрості із вуст Божих, більший із того здобув розум, аніж в еллінських та єгипетських училищах, навчився-бо знати істинного Бога, в нього вірувати та й інших віри навчати. Він був один із сімдесятьох, яких сам у благовісті своїм поминає, кажучи: “Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед себе до кожного міста та місця”[2], — від отого-бо лику апостольського й Лука був, ходячи перед лицем Господнім, готуючи проповіддю святою шлях Йому й увіряючи людей, що прийде у світ сподіваний Месія. В час же спасительної страсті, коли був забитий пастир, розійшлися вівці, то цей блаженний Лука ходив, нарікаючи й плачучи, за Господом своїм, що зволив волею страждати. І коли сіяв слізьми, то з радістю взяв снопи свої, бо воскрес Христос; коли ж ішли із Клеопою в Еммаус[3] і поміж себе бесідували про страсть улюбленого Вчителя свого та Господа, сам Господь явленням своїм утішив їх та й забрав усі сльози із очей їхніх, наблизився до них і сказав: “Про що говорите, сперечаючись між собою, ідучи, і є печальні”. І був святий Лука супутником Того, що сказав про Себе: “Я — дорога, і правда, і життя”[4]. Ішов-бо з Ним і бесідував із Ним, пізнавши невимовну глибину премудрості, і таке солодке було повчання там святому Луці, коли вустами своїми найсолодший Ісус, почавши від Мойсея і від усіх пророків, оповів їм від усіх Писань, що були там пронього. З цього добрий Христовий учень Лука, навчившись таїн Божих, всю Тивію Віотійську навчив святій вірі і просвітив багатьох, що були у тьмі невідання Бога, світлом розуму святого Євангелія. Але спершу із Христом на вечері возліг той, що мав із ним бенкетувати у Царстві Божому, і пізнав через переломлення хліба Сина Божого, якого Юда на Тайній вечері знати не захотів. Тут сердечний божественний пломінь святого Луки, що ховався усередині, через такі виявився слова: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі і коли вияснив нам Писання?” Хай же незабутня буде пам’ять його, він-бо всім серцем любив Господа[5]; після п’ятнадцяти літ, відколи Господь вознісся на небеса, з усілякою старанністю написав Євангеліє, написав же не тільки те, що сам бачив та чув, — і в серці своєму не тростиною, але любов’ю написане мав, — але й що чули й бачили ті, що перед тим за Христом ішли, як в Євангелії на початку пишеться: “Як нам ті розповіли, що спочатку були самовидцями і слугами Слова”. Був Лука святий причасником болістей та праць Павлових у благовісті Христовому, ішов-бо за ним, проповідуючи Христа[6] не тільки юдеям, але й поганам, і в Римі із ним був, як Дії апостолів являють, про це там написано, і був улюблений вельми Павлу, писав-бо до колосян, говорячи: “Вітає вас Лука, улюблений лікар”[7], і в Посланні до коринтян похваляє його, кажучи: “А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за благовість, і не тільки оце, але вибраний був від церков бути товаришем нашим у дорозі для благодаті тієї, якій служимо ми на хвалу самого Господа”[8]. Святий Єроним вважає, що тут Павло похваляє святого Луку[9].
Вийшовши із Риму, Лука пішов на Схід, благовістячи Христа, болі й праці переносячи заради Його святого імені, і, всю Лівію пройшовши, до Єгипту дістався і просвітив благовістям високу Тиваїду, і в Тивії Віотійській улаштував церкви, поставив священиків та дияконів, лікував болящих тілом та душею, і, багато вистраждавши, почив у Господі, маючи більше вісімдесяти літ.
На місці ж, де було покладено святе його тіло, прославив Бог угодника свого, на знамення лікарської практики його, подав ліки, що очні хвороби лікували. Тим відомий був його гріб вірним, що на всілякі хвороби при ньому цільбу діставали молитвами святого апостола. Довідався про цілющі мощі його Констанцій, син великого Константина[10], послав Артемія, князя-єгиптянина, котрий згодом, за Юліяна-відступника, за Христа був мучений, і з великою честю мощі святого апостола та євангелиста Луки перенесено було у царське місто. Отож, коли із псалмами та піснями були принесені у місто, один скопець царської ложниці, на ім’я Анатолій, який довгий час у хворобі на ложі лежав, котрий немало вже й маєтку свого на лікарів протратив, шукаючи ціль-би від них і не дістаючи, тож цей, почувши, що вносяться у місто мощі святого Луки, від усього серця помолився до святого і, наскільки міг, устав із ложа й повелів вести себе до цілющого апостольського ковчега. Коли ж дійшов до нього і з вірою торкнувся, поклоняючись мощам святого, тоді звільнився від хвороби й повне здоров’я та міцність дістав[11]. Відтак на раменах своїх із іншими людьми ковчега з мощами поніс у церкву святих апостолів, і там, під священою трапезою, було покладено чесні мощі святого Луки із Андрієм та Тимотеєм.
Кажуть про нього, що він перший живописним мистецтвом написав образа Пресвятої Богородиці, яка тримає на руках Дитя, предвічного Господа нашого Ісуса Христа, та інші дві ікони Пресвятої Богородиці[12] і приніс їх до Матері Господньої, [питаючи], чи догідно їй? Вона ж, бачачи ті свої образи, проказала пречесними вустами своїми таке: “Благодать народженого із мене і моя буде із тими іконами”. По тому і святих верховних апостолів Петра й Павла зображення написав на дошках той-таки святий Лука, і від нього по всесвіту почалося те добре й пречесне діло — писання святих ікон у славу Божу та Богоматері і всіх святих на прикрасу Церкві та спасіння вірних, котрі доброчесно пошановують святі ікони. Амінь.
У той-таки день пам’ять святого мученика старця Марина, котрий у місті Аназарві киликійському постраждав при царі Диоклитіяні від ігетона Лисія.
І преподобного отця нашого Юліяна-пустельника, що жив у Месопотамії, при ріці Євфраті, котра на горі Синайській; на камені, на якому пророк Мойсей бачив Бога, збудував церкву, що стоїть і донині. Τού-бо у лютий час гоніння на церкву, що було від Юліяна-відступника, молився до Бога й почув голос, що з висоти мовив: “Не тільки заради твоїх молитов, але заради інших багатьох молінь та сліз злочестивий Юліян заколюється”. І вбитий був у той час поганий той відступник. Багато-бо цей преподобний Юліян чудес учинив силою Божою, відтак відійшов до Господа.
[1] “Від Метафраста та інших”.
[2] Лк. 10, [1].
[3] Лк. 24, [13].
[4] Їв. 14, [6].
[5] “Святий Теофілакт у Передмові на Євангеліє від святого Луки”.
[6] “Метафраст”.
[7] Кол. 4, [14].
[8] 2 Кор. 8, [18-19].
[9] “Святий Єроним”.
[10] “Метафраст. У житії святого мученика Артемія”.
[11] “Мощі апостольські розслабленого зцілили”.
[12] “Писання святих ікон почалося від святого Луки”.