Місяця жовтня на 17-ий день [1]
Після багатьох гонінь, коли заради ісповідання божества і воплочення Ісуса Христа безмірно проливали царі та князі нечестиві кров святих мучеників, коли Церква Божа, ніби на доброплідній землі, наповнена чесною кров’ю Господніх рабів, розширилася по всіх кінцях земних, і був уже мир і з’єднання віри в домі Господньому, і цвіло благочестя, множились у людей добрі звичаї, дотримувалися Господніх заповідей і йшли вірні від сили в силу, в усіх чеснотах пробуваючи, тоді тому позаздрив диявол і хотів уже не явно, як колись, але хитро, під подобою ревності в Бозі, людей приводити до відкинення Христа, і підняв іконоборство, щоб люди, відкидаючи ікону Христову, і самого відкинули від себе Христа[2], бо що іконі буває, то переходить на того, чий лик на іконі зображено. Підбурив-бо ненависник людського спасіння диявол Константина-царя, не того, що рівноапостольний був і просвітив світ Христовою вірою, але іншого, того ж імені, котрий Копронимом, тобто Гноєіменитим, названий був, бо осквернив спершу купіль свого хрещення гноєм, по тому Церкву Христову безбожною єрессю своєю, — це отого біс підняв, сказавши, що не подобає, аби християни іконам поклонялися і пошановували їх, бо це є язичницьке ідолопоклонство. Безумний не розумів того, що де є річ зла, душешкідлива й заборонена, там і ікона цієї речі зла, душешкідлива й заборонена, а де річ є добра, корисна і незаборонена, там і ікона речі тієї добра, корисна й незаборонена. Лихі-бо язичницькі боги, душешкідливі, і заборонено їх є пошановувати, і їхні ікони є злі, душешкідливі, і шанувати їх забороняє закон Божий. Добрий є наш Господь Бог Ісус Христос, і добрі є раби його, і вельми нам душекорисні, і не тільки не заборонено, але повелено нам шанувати Господа і святих його, як це каже Давид: “Які дорогі мені стали друзі твої, Боже!”[3], ба й ікони Господні й чесних його друзів. До них говорить Господь: “Ви друзі мої!”[4], є добрі й вельми нам душекорисні, і повинні ми їх шанувати, знаючи, що честь, іконам чинена, переходить на особу того-таки, хто на іконі зображений. Цього безумний і беззаконний цар не розуміючи, по всіх краях під його владою послав наказа, щоб викинуті були ікони із домів Господніх і щоб ніхто не дерзнув їх тримати в домі своєму. Загрожував страшними муками та смертями всім, хто не хотів послухатися його повеління, і була велика скорбота, печаль і утиснення в Божій церкві. І багато вірних, боячись страшної царевої загрози, втекли і ховалися; міста порожні стали, люди ж по пустелях розбіглися, покинувши їх; інші ж повинувалися наказу царевому і відкинули поклоніння іконам; ще інші заповіту святих отців трималися, дерзновенно противлячись іконоборцям, і були мучені по-всякому, і можна було бачити наповнені в’язниці, темниці та глибокі рови не розбійниками, не злодіями, але єпископами, священиками, іноками та різними іншими благочестивими людьми.
У той час на острові Криті (який зветься тепер Кардія) був один чоловік Андрій, що боявся Бога з юності своєї; він і світ цей, і славу його, і всі втіхи зневажив і у ніщо ставив. Узявши хреста свого, тісний, який веде до небес, шлях проходячи, багатьох до такого богоугодного життя приводив. Цей почув, що в Царгороді беззаконний Копровим через нове єретицьке, огудне супроти образів, учення багатьох святих узами мучив, розпалився ревністю віри та любові Христової і, вставши, пішов до Царгороду, там, нічого не боячись, мужньо та з дерзновенням великим явно навчав людей, щоб не зваблювалися словами царськими та вченням єретицьким, тих, що стояли у вірі, укріплював і до істинного ісповідання і до терпіння мук побуджував.
Побачив Андрій, що ісповідників Христових через те, що шанують ікони святих, іконоборці, за повелінням царевим, одних жилами люто б’ють, інших вогнем опаляють, ще іншим очі виколюють і язики відрізають, іншим руки й ноги відсікають, не міг більше терпіти й пішов до церкви святого мученика Маманта, де цар із великою гордістю та всім множеством бояр та дворян своїх тоді був, і, відсторонюючи людей, що зібралися великим здвигом, дійшов до самого царя і з мужнім серцем став перед ним і великим голосом закричав, говорячи: “Пощо, царю, християнином і слугою Христовим називаєшся, а ікони Христові топчеш і рабам Його багато лихого твориш?” Хотів і більше щось сказати, але повелів цар схопити його, і тоді кинулися слуги, убивчими руками схопили його, той за голову, інший за руки, ще інший за рамена та одежу, кинувши на землю, били, й волочили, й ногами тузали. Цар же, бажаючи ніби милосердним явитися, повелів, щоб перестали бити, і, вийшовши із церкви, привів його до себе й почав сам із ним говорити. “Звідкіля, — каже, — у тебе таке дерзновення, що прийшов безсоромно злословити мені в лице: чи від безум’я, чи від якогось запаморочення, чи через те, щоб взнав я тебе?” Він же відповідає: “Не від безум’я це чиню і не від запаморочення, ані якоїсь марної слави від того, що взнаєш мене, не шукаю; я ж бо все те, що ти в світі маєш, як сон, зневажив і за дим вважаю. Але прочув про зле твоє учення, що іконам святим честь уймуєш і гониш правовірну Божу церкву, через те ревність Божого дому охопила мене і здалека сам прийшов, щоб переконати тебе, або хай помру заради Христа мого. Адже він, Господь, заради мене помер, отож і я, образом його бувши, задля образу цього чи ж не маю померти?” Рече цар: “Це ж біснування і безум’я марнотного розуму вашого є, що дереву, фарбам і каменю воздаєте славу нетлінного Бога і не слухаєте того, що через Мойсея Бог повелів: не творити ніякого подіб’я. Звідкіля-бо росте у вас таке безум’я, що істині тій, яку самі бачите, противитеся й самих себе віддаєте на загибель? Йми мені віру, що не заради істини, не заради Христа, а заради самого безсоромного спротиву твого мучити тебе буду”. Святий же Андрій, не можучи терпіти огуди тієї, каже: “Проклята голово, хіба не заради Христа страждає той, котрий за ікони його страждає, і чи ж безчестя, яке твориш іконам, не переходить на того, кого є ікона? Пощо ви тих, котрі царські стовпи та образи ваші безчестять та скидають, лютою караєте смертю? Ви ж порох, зараз є, а завтра загинете, одначе бажаєте бути в образах своїх пошановані, а наскільки більший гріх є на образ Христовий кидатися, адже безчестя, учинене Христовому образу, є безчестя самому Христу, що Його образ позначає”. І коли хотів святий Андрій витлумачити, які образи через Мойсея Бог забороняв, що тільки ті, яких би людина замість богів мала, не дав йому цар більше говорити, кажучи: “Коли царі за образи свої гніваються, то набагато більше є те, коли хто дерзне злословити на них у лице”. І тоді повелів його, оголивши, без милості бити. Коли ж те биття святий мужньо витерпів, почав цар лестощами його зваблювати, щоб повинувався злочестивому велінню. Андрій же святий звів очі на небо й каже: “Не дай Боже, щоб мав відкинутися мого Христа в іконі Його святій! Ліпше-бо тобі, царю, у воїнських управлятися ділах і народом управляти, аніж Христа й рабів Його гонити!” І повелів його цар знову люто бити, аж кров’ю його земля обагрилася. Деякі, котрі приподоблялися цареві, каміння кидали на Андрія, і вуста його каменем побили, і ребра покололи. Після ж довгого мучення кинутий був святий у темницю, де деякий час пробував, утверджуючи вірних, що приходили до нього, в благочесті. По тому цар повелів вивести його знову мучити, перші поновлюючи рани; коли ж це вчинили, розпадалося тіло його і роздроблювалося. Насамкінець, за ноги зв’язавши, через місто по землі волочили на місце, де злодіїв карають, і там його вбити мучитель повелів. Коли ж був святий так волочений через торжище, один із єретиків, що прийшов на торг рибу продавати, взнавши про причину терпіння його, від біса науськаний, схопив сікача і відразу мученикові ногу відсік, і так припинив його багатостраждальне життя — помер-бо від тієї болісті. Тіло ж його поміж трупів злодіїв у прірву було вкинено і більше дванадцяти тижнів там лежало. За Божим велінням зібралися із різних країн одержимі від духів нечистих, винесли із прірви з-між трупів тіло святого і на священому місці поклали й по тому, замість воздаяння, зцілення прийняли. І багато по-різному хворих зцілення діставали при гробі святого молитвами його; мав-бо дерзновення до Бога і про всіх молитися, предстоячи біля престолу Господнього зі святими навіки.
[1] “Від Метафраста”.
[2] “Творені іконі честь чи безчестя переходять на саме зображення”.
[3] Пс. 138, [17].
[4] Їв. 15, [14].