Мiсяця липня на 6-й день
Сисой преподобний змолоду Бога полюбив, ярмо хреста на себе взяв i з ревнiстю пiшов за Христом, проходячи постницькi подвиги в Єгипетськiй пустелi, смиренням i молитвою в рiвноангельському життi перемагаючи напади невидимих ворогiв. Перебував вiн у пустельнiй горi, де ж преподобний Антонiй Великий подвизався. I був Сисой блаженний наслiдувачем життя Антонiя. Таку благодать прийняв вiд Бога за свою смиренномудрiсть, що й мертвих воскрешав, як же видно з Патерика, де написано про нього так: «Муж один, мирянин, iшов до авви Сисоя на гору Антонiєву задля благословення. Мав же iз собою сина, хлопця малого. Трапилося ж, що хлопець той у дорозi розхворiвся i помер. I не засмутився тим батько його, але з вiрою нiс мертвого до старця. Коли ж увiйшов у келiю до преподобного, кинувся в ноги йому, разом i сина мертвого в ногах старцевих ниць поклав, благословення та молитви просячи. Помолився старець i дав благословення, вийшов батько, залишивши мертвого хлопця при ногах святого лежати. Старець же не зрозумiв, що хлопець мертвий, але думав, що, молячись, лежить. Мовив до нього: «Встань, дитино, i йди звiдси». I зразу мертвий воскрес, встав i вийшов услiд за батьком своїм. Побачив же муж сина живого, повернувся з ним до старця й поклонився, дяку вiддаючи. Тодi пiзнав старець, що воскрес мертвий, i засмутився дуже: нiколи ж бо не хотiв бути чудотворцем, – i заборонив чоловiковi тому розповiдати будь-кому, що сталося, аж до кончини його».
Спитали брати цього богонатхненного отця, кажучи: «Якщо впаде брат у грiх, чи досить йому одного року на покаяння?» Вiдповiв старець: «Суворе це слово». Сказали брати: «Чи шiсть мiсяцiв годиться каятися тому, хто згрiшив?» Вiдповiв старець: «Забагато». Знову мовили брати: «То сорок днiв до покаяння йому треба?» Знову вiдповiв старець: «Забагато». Пiсля того мовив: «Вiрю в милосердя Чоловiколюбця, що, коли покається чоловiк усiєю душею, за три днi прийме Бог його покаяння». Знову брат один спитав старця, кажучи: «Що менi робити, отче, якщо я впав у грiх?» Вiдповiв старець: «Встань, дитино, i спасешся». Сказав брат: «Але пiсля вставання знову впав?» Мовив старець: «Знову встань». Сказав брат: «То доки буде моє падання i вставання?» Вiдповiв старець: «Поки кiнець тебе не наздожене й не застане тебе чи в добрi, чи в злi. Тому завжди належить перебувати у вставаннi, щоб у ньому кончина тебе застала».
У цього преподобного отця був учень Аполос. До нього через ворожi пiдступи, при iнших спокусах i похотях, прийшло i бажання священичого сану. I являлися йому в сонних видiннях бiси в образах святителiв, рукопокладали його на єпископа. Збудившись зо сну, просив страця, щоб звелiв йому iти в град до архиєрея, щоб прийняти єрейське свячення. Старець же заборонив йому i навчав, настановляючи, не шукати сану, вищого вiд своєї гiдности. Учень же, втомившись вiд багатьох повчань i настанов старцевих, таємно втiк вiд нього й пiшов до Олександрiї до своїх родичiв по кровi, щоб з їхньою допомогою змогти отримати пресвiтерський сан. Коли йшов дорогою, вийшов йому назустрiч бiс, явився в образi чоловiка, зростом високого, що був цiлком нагий, чорний з лиця, бридкий на вигляд, мав залiзнi кiгтi i звiрячу подобу виказував, iз великим ротом, груди мав жiночi, i природою виглядав на обидвi статi, i дуже був смердючий. Таке велике безстидство перед очима його показував, що не можна описати. Вiн впав на шию Аполосу, i обiймав його, i цiлував часто. Аполос же загородився хресним знаменням i вирвався з його рук. Той же сказав до нього: «Чого втiкаєш вiд мене? Знай, що ти мiй i любий менi, бо виконуєш мої бажання. Тому я прийшов до тебе, щоб iти з тобою, допоки не закiнчу всi бажання твої». Аполос же не мiг стерпiти його смороду й безсоромности, звiв очi до неба i сильно крикнув, кажучи: «Боже, задля молитов отця мого Сисоя поможи менi й визволи мене вiд бiди цiєї!» I зразу бiс вiд нього вiдступив трохи, та перетворився на жiнку гарну, оголену i сказав йому: «Вiзьми й наситися бажанням своїм, бо вельми заспокоїв ти мене в серцi твоєму помислами твоїми». I знову мовив: «Я хотiв тебе вчинити попом i єпископом, але молитви Сисоя, лакомого старця, вiдженуть мене вiд тебе». Те мовивши, бiс став невидимим. Аполос же, страхом великим охоплений, повернувся до старця i припав до нiг його, розповiв йому, що сталося, i прощення просив. Розповiдав же i братам, що вiд зваби ворожої постраждав i як йому молитви преподобного отця Сисоя допомогли.
Справдi-бо сильна була його молитва на проганяння бiсiв, бо й вiд iншого учня свого, на iм’я Авраам, духа нечистого, що тiло мучив, вiдiгнав. I всi духи спокус втiкали вiд нього, не смiючи наблизитися до хороброго й нездоланного воїна Христового.
Прожив же преподобний Сисой у пустелi лiт шiстдесят i наблизився до кончини своєї. Коли ж мав переставитися, заяснiло лице його, наче свiтло, i мовив до монахiв, що сидiли в нього: «Ось авва Антонiй прийшов». I, трохи помовчавши, знову мовив: «Ось лик пророкiв прийшов». Вiдтак просвiтився бiльше i мовив: «Ось лик апостолiв прийшов». I подвiйно лице його просвiтлiло, i розмовляв з невидимими лицями. Просили ж його брати, кажучи: «Скажи нам, отче, з ким розмовляєш». I сказав їм: «Ось ангели прийшли взяти мене, i прошу їх, щоб залишили мене трохи покаятися». I сказали йому брати: «Не треба тобi, отче, каятися». Вiдповiв старець: «Справдi, не знаю себе, чи хоч початкiв свого покаяння я торкнувся». Усi ж брати знали, що вiн досконалий. I знову бiльше просвiтлiв, i стало лице його як сонце, i злякалися всi. I сказав до них старець: «Ось Господь приходить, подивiться всi, i говорить: «Принесiть Менi посудину вибрану з пустелi». Те мовивши, преподобний зразу передав дух свiй Господовi. I була блискавка, i сповнилася хатина пахощiв.
Такою блаженною кончиною преподобний Сисой тимчасове життя закiнчив, переселився в життя безконечне. I при кончинi своїй бачив лики святих, з якими нинi перебуває, спогляданням Христа насолоджується. Такої насолоди i ми нехай сподобимося, молитвами преподобного отця нашого Сисоя, благодаттю ж Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж слава навiки. Амiнь.